Welcome to Chechelnik.com

    У планетарному масштабі відбувається радикальна зміна цінностей. Про це все частіше говорять провідні вчені. Світова економічна криза поставила багато запитань і відповіді на них швидше всього не лежать тільки в економічній площині. Вихід з кризи звичними методами неможливий. Не має сенсу складати дорожню карту, якщо до цього часу не відомо, куди веде дорога.  Світова економіка протягом кількох останніх століть була побудована на обороті матеріальних активів. Хто володів ресурсами - той володів світом. Але нещодавно сталась переломна подія -  доля нематеріальних ресурсів у світовому капіталі перевищила  50 відсотків. Тобто більш як половина власності у світі - це ідеї. І доля нематеріальних активів продовжує зростати.
  Разом з тим,  ідеологія суспільства споживання, яка є найбільш ефективною для подальшого розвитку капіталізму, катастрофічно наближається до межі, коли екологія та  кліматичні зміни будуть загрожувати існуванню людства.
   Можна зробити висновок, що найбільшим надбанням будь якого суспільства є інтелектуальний потенціал. Це ресурс, який дасть можливість розвиватись в будь- яких реаліях.
  Прикладом такого розвитку є Японія. Адже не володіючи великими запасами природних ресурсів, країна має високий економічний потенціал завдяки  високій організації суспільства і розвиненій науці.
  Розвиток науки і технологій повинні стати пріоритетами для України. Ці наміри активно декларуються нинішньою владою, і такі декларації є обґрунтованим та абсолютно зрозумілими. Але чи відповідають декларації дійсності? Ситуація нагадує старий анекдот: «У нашій країні все робиться заради людей, і ми знаємо цих людей».  Урядовці обіцяють побудувати в Україні аналог «Силіконової долини». І якась компанія обов’язково отримає підряд на будівництво такого центру, тоді, можливо, наукове містечко набуде матеріальних обрисів. Але головним наповненням такого проекту є не будівлі та інфраструктура, а наукові кадри. 
А наукові кадри є  в першу чергу  результатом освітнього процесу.
 Публічна дискусія, яка ведеться на сторінках газети «День» та в інших ЗМІ з приводу реформування освіти, схоже, аж ніяк не впливає на погляди і дії влади. Мабуть, основною причиною такого стану речей є  абсолютна відірваність чиновників від реального стану справ в освітніх закладах,  нерозуміння мети і завдань, що стоять перед  освітнім процесом. Від вчителів  доводиться чути про невиправдано величезний обсяг паперової роботи, що створює віртуальну видимість освітнього  процесу і забирає левову частину часу, який так потрібний для безпосереднього спілкування з  учнями. Про це кричать всі педагоги-практики, але абсолютно не чують чиновники.  Для  того, щоб у надрах системи освіти народжувались майбутні генії, потрібно не запихати в їхні голови величезний масив різної інформації, а вчити думати і вмотивовувати їх прагнення до самоосвіти, стимулювати творчий підхід. Зрозуміло, що це прописні істини, але чомусь ці прописні істини не стають  засадами формування освітнього процесу. 
Чи маємо ми перспективу в створенні власної «Силіконової долини»?
Поки що, незважаючи на всі проблеми в освіті, ми справді багаті на талановитих вчених і перспективну молодь. Але протягом всього часу незалежності України планомірно втрачаємо ці безцінні кадри, через трудову імміграцію і так званий експорт мізків.  Основною причиною цих втрат є матеріальна складова.   Чомусь так склалось, що в нашій країні розподіл матеріальних благ має явний крен в бік політиків і чиновників.  Тому головний герой роману Ліни Костенко «Записки українського самашедшего» має друга в Каліфорнійській  «Силіконовій долині», наш земляк і друг з Чечельника теж уже багато років працює програмістом у Канаді. І таких прикладів, коли  українські «світлі голови»  працюють на процвітання різних держав – тисячі.
   Запитання  «Чи буде у нас «Силіконова долина»?»  має абсолютно конкретну відповідь. І наштовхнула нас на цю відповідь вчителька фізики із села Баланівки  Бершадського району Лідія Іванівна Кушнір.  Вона розповіла історію двох братів- близнюків – Леоніда та Миколу Тузенків. Це неймовірно талановиті юнаки, переможці та призери багатьох міжнародних олімпіад з фізики і  математики. Можливо, ці хлопці стануть у майбутньому нобелівськими лауреатами. Лідія Іванівна гордиться такими учнями і жалкує, що, на жаль, вони вже не в Україні.
Недавно ми побували у Баланівці, завітали до затишної оселі Тузенків. Того дня був дома лише господар, дружина його поїхала в Київ зустрічати синів, які мали приїхати на канікули.
   Дмитро Пилипович виявився дуже привітною людиною і цікавим співрозмовником.

Шлях у велику науку
у братів Леоніда та Миколи Тузенків почався у школі рідного села.
Навесні 2007 р. восьмикласники Льоня і Коля Тузенки увійшли до фіналу Європейського конкурсу міжнародного чемпіонату з розв’язування логічних задач. І  тоді місцева преса звернулася до всіх небайдужих людей із закликом допомогти хлопцям поїхати у Францію. Адже потрібно було 25 тисяч гривень. А у батьків – будівельника Дмитра Пилиповича і працівника магазину Віри Дмитрівни – таких грошей не було. І вже думали відмовитися від тієї поїздки, та вчителі наполягли, що їхати треба, адже такий шанс рідко кому випадає. Тож все-таки спільними зусиллями, з допомогою меценатів, зібрали потрібні кошти. Хлопці ж, образно кажучи, підкорили Париж, зайнявши перші місця у Єврокубку! Організаторам навіть довелося терміново виготовляти другу золоту медаль, бо ніхто не сподівався на те, що переможуть два брати.
То була перша, але не єдина перемога. Бо далі хлопці, які після восьмого класу стали учнями фізико-математичного ліцею при Національному університеті ім. Т.Г. Шевченка, не переставали дивувати, стаючи переможцями або призерами різних міжнародних олімпіад – у Хорватії, Мексиці, Казахстані… І що цікаво: практично всі нагороди, медалі, призи – однакові, як кажуть, рівносильні.
На запитання, в чому ж полягає феномен братів Тузенків, батько назвав такі складові: найперше, дар Божий, далі – зусилля вчителів, які побачили цей дар і розвинули його, це насамперед Лідія Кушнір та Лідія Дзюбенко. Потім – щастя і працелюбність.
Звичайно ж, як не назвати й батьків, які народили і виховали таких дітей. І створили їм такі умови, аби якнайповніше розкрилося їхнє обдарування:
- Якби ми проігнорували запрошення на різні олімпіади, не пускали їх, то це був батьківський злочин, - каже Дмитро Пилипович. – Хоч, незважаючи на допомогу різних спонсорів, нам доводиться трохи сутужно. Та хлопці це розуміють.
З раннього дитинства Леонід і Микола нічим не відрізнялися від інших дітей – так само пасли корову ( навіть на їхнє прохання батьки завели другу), ганяли у футбол, мріяли про те, що стануть футболістами, були комунікабельними, товариськими хлопцями. Але були в них риси, не зовсім характерні для інших – вони до всього ставилися серйозно, по-дорослому. Чи це стосувалося допомоги батькам по господарству, чи навчання, чи гри у футбол.
- Хлопці заощадливі, не потратять зайвої копійки, бережливо ставляться до одягу, речей. Нас дуже радує, що не перейняли ні в кого шкідливих звичок, - розповідає Дмитро Пилипович. – Коли в ліцеї їхня однокласниця опинилася під загрозою виключення через відставання з фізики та математики,  вони допомогли їй у цих предметах. До речі, крім основних предметів, досконало вивчили англійську мову.
Близнюки завжди йшли попереду інших. І завжди одержували престижні нагороди не тільки у предметних олімпіадах. Скажімо, вони ставали переможцями акції «Гордість країни», мають відзнаки від президентів Віктора Ющенка, Леоніда Кучми, одержували стипендію від Святослава Вакарчука. А ще у їхній кімнаті в батьківській оселі є футбольний м’яч від Андрія Шевченка та чимало інших пам’ятних речей.
Батько з гордістю показує чималу теку із газетними статтями про синів. Але при цьому зауважує, що зоряна хвороба Льоні і Миколці не загрожує  - вони дуже спокійно ставляться до посиленої уваги журналістів. Розуміють, що все залежить від них самих.
…А через кілька днів ми зустрілися із самими хлопцями, яким, до речі, пізніше, 11 березня, виповнилося по вісімнадцять років.
Під час розмови юні вундеркінди  просили не називати назву і місце їхнього навчання .
- Нам потрібно вчитися, а не інтерв’ю роздавати, - в унісон сказали хлопці. – А якщо журналісти дізнаються про місце нашого навчання, то не даватимуть спокою і можливості спокійно вчитися. І навіщо нам зайва увага?
Вчаться Тузенки у дуже престижному закладі за межами України. Повністю віддаються навчанню. Адже самі зробили вибір із багатьох пропозицій, що їм надходили ще в ліцеї ( до речі, закінчили його із золотими медалями).
Є впевненість в тому, що через кілька років ми ще почуємо їхнє прізвище. І при цьому згадаємо, що шлях у велику науку у Леоніда та Миколи Тузенків починався із сільської школи з подільської глибинки. Дуже хочеться сподіватись, що продовжиться цей шлях в Україні а не десь в далеких світах.
І якщо станеться саме так, то, мабуть, тоді буде перспектива у нашої «силіконової долини.
А поки що радимо запам’ятати ці імена – впевнені, що через кілька років вони прозвучать на весь світ і на повен голос.
Олег НИЧ,
Федір ШЕВЧУК,
Вінницька область

Паситесь, мирные народы!
Вас не разбудит чести клич.
К чему стадам дары свободы?
Их должно резать или стричь.
Наследство их из рода в роды
Ярмо с гремушками да бич.

http://www.pravda.com.ua/news/2010/10/29/5526751/

45 правозахисних організацій Європи звернулися до української влади із закликом до поваги міжнародних зобов'язань у сфері прав людини.

Свою заяву вони адресували президенту Віктору Януковичу, міністру внутрішніх справ України Анатолію Могильову та голові Верховної Ради Володимиру Литвину, повідомляє "Телекритика".

"Ми, організації, що підписали це звернення, глибоко стурбовані збільшенням тиску на правозахисників, журналістів та дослідників в Україні та закликаємо українську владу поважати свої міжнародні зобов'язання у сфері прав людини", - зазначається в зверненні.

Серед його авторів, зокрема, - Українська гельсінська спілка з прав людини, Article 19, Російський Дослідницький центр з прав людини, Дім відкритого слова та інші.

Серед прикладів продовження погроз, залякування, переслідування та насильства представники організацій згадують затримання СБУ у Києві історика та директора Національного музею-меморіалу жертв окупаційних режимів "Тюрма на Лонцького" (Львів) Руслана Забілого й обшук офісу Вінницької правозахисної групи без санкції суду.

Також згадують про напад на журналіста та голову Херсонського обласного відділення Комітету виборців України (члена Української гельсінської спілки з прав людини) Дементія Білого, затримання після організації мирної демонстрації перед приміщенням Львівської облпрокуратури юриста, правозахисника та керівника громадської організації "Вартові закону" Олексія Вєрєнцова та активіста цієї ж організації Ігора Танячкевича.

Автори заяви закликають українську владу:

- Дотримуватися усіх положень Європейської конвенції про захист прав людини (ЄКПЛ) та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП), учасниками яких є Україна, зокрема, поважати та забезпечувати свободу мирних зібрань (стаття 11 ЄКПЛ та стаття 21 МПГПП), свободу вираження поглядів (стаття 10 ЄКПЛ та стаття 19 МПГПП) та право на справедливий суд (стаття 6 ЄКПЛ та стаття 14 МПГПП).

- Виконувати усі положення Декларації ООН щодо прав та обов'язків осіб, груп та органів суспільства, що покликані захищати та допомагати у реалізації загальновизнаних прав людини та основоположних свобод (також називається Декларація прав правозахисників).

- Здійснити усі можливі заходи для попередження переслідувань, погроз та насильства проти правозахисників, журналістів та вчених.

- Провести невідкладне, повне та незалежне розслідування згаданих вище випадків та висунути винним обвинувачення.

- Обговорити з громадськими організаціями, представниками міжнародних неурядових організацій та іншими зацікавленими сторонами та прийняти конкретну концепцію заходів щодо виконання Україною своїх міжнародних зобов'язань, особливо прийнятих щодо України рекомендацій під час Універсального періодичного огляду в Раді ООН з прав людини, а також рекомендацій, що надаються спеціальними конвенційними органами ООН.

Когда, сменяясь, времена
Приводят к вертелу баранов,
Не мы ли славим имена
Очередных своих тиранов?
Освобождаясь от гвоздей,
Душа поет с распятий нотных:
"Чем больше знаю я людей,
Тем больше я люблю животных!"

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/09/29/5424910/

11 вересня Україна офіційно "в'їхала" в чергову виборчу кампанію. Цього разу - до місцевих органів влади. За істотно оновленими правилами гри.

Всі політичні сили - від учасників владної коаліції до полум'яних опозиціонерів - дружно взялися за справу. І сьогодні відсутні підстави вважати, що вибори ці будуть тим чи іншим способом зірвані чи супроводжуватимуться якимись нестандартними поворотами.

Галасу, звичайно, навколо них буде чимало, але... Погаласують і проголосують, - так, очевидно, розраховували ті, хто переніс ці вибори на осінь, поки зміцниться нова влада.

Розрахунок був точним - опозиційні політичні сили досі, здається, навіть не збагнули, що опинилися у ситуації класичного, типового цуґцванґу. Як пояснюють словники, цуґцванґ (нім. Zugzwang - "примус ходити") - термін, який використовується в шахах та інших іграх, а також у комбінаторній теорії ігор.

Це ситуація, коли один з гравців отримує значно гіршу позицію після свого ходу, ніж та, що він мав до нього, саме через обов'язковість ходу. Простіше кажучи, цуґцванґ - це ситуація, коли будь-який твій хід погіршує твоє становище, а утриматись від ходу ти не маєш жодної змоги.

Отже, почнімо з самого початку.

Сам факт участі у місцевих виборах означає визнання легітимності чинного політичного режиму та чинності нового виборчого законодавства з усіма традиційними вже для Верховної Ради порушеннями Конституції, закону про регламент та неписаних норм парламентаризму, що супроводжували його ухвалення.

Після участі у цих виборах риторика частини речників опозиції про нелегітимність режиму Януковича суперечитиме елементарним основам логіки, і влада неодмінно скористається цим, розказуючи всьому світові: от, дивіться, яка в Україні демократія, всі основні політичні сили радесенько біжать на місцеві вибори, а що опозиція програє - так то її люди не хочуть підтримувати, люди наші за стабільність та реформи...

Ланцюжок подій, який вибудовується далі, у разі участі опозиції у виборах, зрозумілий. Вже зараз з місць, особливо зі сходу та півдня країни, лавиною йде інформація про способи "чесного" і "прозорого" формування виборчих комісій.

Але при цьому майже все робиться в межах нового закону: голову територіальної виборчої комісії призначає ЦВК, а цей голова, у свою чергу, пропонує голів, заступників голів і секретарів дільничних виборчих комісій.

При цьому жодних законодавчих обмежень: усі голови виборчих комісій усіх рівнів по всій країні можуть бути членами однієї партії. Є обмеження тільки щодо голів, їхніх заступників та секретарів ТВК: вони мають представляти різні партії. Скажімо, Партію регіонів, Компартію та Народну партію...

Одне слово: хтось може, звичайно, сумніватися, але головним на цих виборах буде не те, хто як голосує, а те, хто як рахує. Рахувати ж будуть правильно. Тим більше, що перевірити результати за допомогою традиційних екзит-полів тут буде надто складно: тільки половина складу рад областей, районів та міст обирається за партійними списками.

При цьому виборець може голосувати за список до облради від однієї партії, до міськради - від другої, а до райради - від третьої, а на виході з дільниці у розмові з соціологом усе переплутати.

Що ж стосується мажоритарних виборів, то у кого вистачить грошей і людських ресурсів, щоб відстежити голосування на них, тим більше, що виграшний результат від іншого відділятиме відсоток-другий, що зазвичай у межах статистичної похибки?

Отож результат буде "правильний" усюди, де за "неправильних" кандидатів чи партії голосуватиме відчутна більшість виборців. Тут "малювати" справні цифри досить ризиковано навіть за умов контролю за виборчими комісіями на всіх рівнях.

Але такого голосування реально майже ніде не буде: вкрай розпорошена й розсварена опозиція (точніше, декілька опозицій) самі себе втоплять: розтягнуть протестний електорат як подерту гармошку, на тлі чого консолідовані сили владного блоку (якого на виборах де-юре не буде, проте у Верховній Раді, в Кабміні і у вертикалі виконавчої влади він існує) здобудуть усе, що їм потрібно.

Як за списками, так і в мажоритарних округах і на виборах сільських голів та міських мерів.

А якщо десь і стануться збої, то традиційний рушій української політики - гроші - допоможе залагодити справу. І вже якщо не спрацюють гроші, то є інша сила - дуууже великі гроші. Але це вже у крайньому разі.

От і виходить у підсумку: опозиція у всіх її різновидах, пішовши шляхом галасування та голосування, а) легітимізує чинний політичний режим; б) програє вибори і засвідчить в очах світу, що вона ні на що інше не здатна; в) ущент розсвариться всередині себе самої; г) своєю номінальною присутністю в представницькій владі на місцях демонструватиме поступ демократії по-українськи, а відсутністю реальних важелів впливу - не заважатиме Партії регіонів й далі будувати "нову країну".

Ну, а як пройдуть за такого розкладу чергові місцеві вибори після нинішніх, і прогнозувати не хочеться. Надто багато там буде благолєпствія.

Можливо, хтось, прочитавши попередні абзаци, крикне: "Ми зберемо чесних людей!.. Ми підемо!.. Ми виграємо місцеві вибори!.. Ми збудуємо народну владу!.." - і таке інше.

Був такий Ющенко Віктор Андрійович, пригадуєте? І на початку цього року він говорив майже те саме. Реально своїми діями підіграючи виключно Партії регіонів у захопленні державної влади та легалізації встановленого режиму.

Тепер погляньмо на інші можливості опозиції під час місцевих виборів, крім як грати за встановленими владою писаними і неписаними правилами.

Відмова від участі у виборчих перегонах? Але це мало б якийсь вагомий ефект, коли б відмовилися всі ті політичні сили, які не є учасниками владної коаліції. Тоді б увесь світ заговорив про антидемократизм режиму в Україні.

Але цього, як усі добре розуміють, ніколи не станеться, бо не може статися. І навіть у разі солідарної відмови від виборів політичних сил Тимошенко, Тягнибока, Ющенка, Кличка, Гриценка (фантастика, але...) у запасі у влади є "реєстрова опозиція" в особі Тігіпка, Яценюка, Вітренко.

Тож результатом стануть втрата опозицією тих можливостей, які дає присутність в органах місцевої влади і набуття режимом можливості продемонструвати світові "нову", "справжню", "цивілізовану" опозицію.

Чи готові нинішні опозиціонери до такого повороту подій? Ні. Чи наявні у них "запасні аеродроми" для збереження впливу на маси на місцях? Ні.

Іншими словами, влада за такого варіанту розвитку подій усе одно має в підсумку легітимацію себе, коханої, в очах світу, монопольний контроль за місцевими самоврядними і представницькими органами, усунення реальної опозиції від не надто великих ресурсів, які мають ці органи тощо.

То, може, щоб перетворити програш на виграш, спробувати закликати людей голосувати проти всіх партій та кандидатів? Юридично, звісно, такий демарш не матиме жодних наслідків, але делегітимізувати місцеву владу, якщо за нею стоятиме лише 20-30% виборців, зможе істотно.

Але що з того буде на практиці? Он у Києві Черновецький на дострокових виборах одержав результат саме в такому діапазоні, що не завадило йому за підтримки гаранта Конституції продовжувати "дерибанити" столицю і навіть не зменшило гонору.

Отож навіть нелегітимна (хоча і легальна, відповідно до законів) місцева влада зможе існувати і діяти навіть у разі, якщо "проти всіх" на цих виборах проголосує 60% чи 70% електорату.

Хоча, звичайно, це був би надзвичайної сили і всесвітнього резонансу ляпас режимові - якби вдалося мобілізувати виборців, переконати їх не відсиджуватися вдома, дружно прийти на виборчі дільниці, провести "громадські екзит-поли", та ще й простежити за тим, щоб результати волевиявлення не були надто спотворені.

Але такий гіпотетичний результат голосування ініціює надзвичайно серйозну соціально-політичну проблему. Бо ж сказавши "а", треба говорити "б" без перерви у кілька років між цими голосовими вправами.

Якщо місцева влада внаслідок масового голосування "проти всіх" нелегітимна, якщо своєї тінню ця нелегітимність накриває і всеукраїнську владу, то слід їх негайно усувати й ставити владу легітимну, хай і тимчасову.

Чи спроможна на це українська опозиція, навіть якщо вона (знову фантастика) об'єднає зусилля? Ні.

А це означає, що тактичний виграш обернеться стратегічним програшем - після того, як уся пара голосування "проти всіх" піде у свисток, мобілізувати маси на якусь дію чи просто на похід до виборчих скриньок буде дуже важко.

Досить подивитися на сьогоднішню Москву - там в останніх виборах реально взяли участь десь від 25% до 35% від загального числа виборців, що дало можливість мерії безбожно фальсифікувати результати й залишити за рамками міського представницького органу опозиційні сили (які, за даними незалежних соціологів, насправді долали виборчі бар'єри).

Але докинути потрібне число бюлетенів тих, хто не вибори не з'явився, - справа нехитра... Отож і цей хід в підсумку погіршує становище української опозиції.

Відтак Віктор Янукович може спокійно заявляти: "Ці вибори мають стати черговим кроком у затвердженні демократії в Україні, тому вони повинні пройти вільно".

Стануть, поза сумнівом. Адже для їхнього "вільного" проведення створені вже всі належні умови. І значну частину цих умов створила опозиція своїми власними руками і власною безголовістю.

Звичайно, Партія регіонів не всесильна. Це просто партія неототалітарного типу, яка поєднує радянські, білякримінальні та трайбалістські ідеологеми та принципи діяльності.

З історії невідомо, щоб жодна партія такого типу - чи то у Європі, чи в Азії, чи в Африці, чи в Латинській Америці, - просто так брала і програвала вибори. Будь-якого рівня.

Ба більше: всі ті, хто грав за її правилами, деградували як політичні сили та втрачали свою вагу. У кращому разі вони могли претендувати на перехід у розряд "лояльної опозиції", по-нашому "реєстрової", чи на роль дрібних дисидентських структур, що мають один-два Інтернет-видання і здатні вивести на мітинг тисячу-другу шаленців.

Така перспектива світить й українській опозиції, яка поки що має значно більшу вагу у суспільстві, причому незалежно від способів її участі/неучасті у місцевих виборах. Одне слово, цуґцванґ.

Звичайно, є і ключ до виходу з цуґцванґу. Якщо й не сьогодні, то завтра чи післязавтра. Це - докорінні зміни у способах діяльності політичної опозиції, в її ідеологічній базі та істотне оновлення її складу.

Нічого вкрай оригінального автор пропонувати не збирається. Власне, досвід історії якраз і підказує, що перемогти "стабілізаторів" можна, тільки нав'язавши їм інші, невластиві їм правила гри. А чекати на розкол у їхньому середовищі і на втрату внаслідок цього управлінської хватки - це просто смішно.

Он у другій половині 1960-тих точилася напружена, жорстка боротьба між групою Брежнєва і групою Шелєпіна в ЦК КПРС. Та це не заважало обом групам солідарно душити інакодумців, ухвалювати рішення про окупацію Чехословаччини та намагатися побороти світовий капіталізм.

Так і Партія регіонів - які б там не відбувалися "бої бульдогів під килимами", це не змінить її настанов щодо організації влади в країні. Отож опозиції варто було б подумати, як із найменшими втратами вийти із цуґцванґу, готуючись до завтрашніх боїв.

Сергій Грабовський, для УП

На цій світлині більше 400 людей.

Можливо, не варто й недоречно повертатися до події, що відбулася місяць тому. Тим більше, що про неї вже досить детально розповіли чимало засобів масової інформації і в Україні, і в Росії. Та коли директор агрофірми «Ольгопіль» Павло Каленич узяв до рук журнал «Країна» і переглянув репортаж зі свята села, приуроченого відкриттю пам’ятника О.С. Пушкіну, він схопився за голову. І було від чого. Бо, здавалось би, серйозний часопис (засновник і видавець ТОВ «Видавнича група «Нова інформація») у своєму 27-му номері за нинішній рік так написав про свято, що нормальній людині, тим більше тій, яка була свідком чи учасником згаданих урочистостей, важко зрозуміти логіку авторки Анни Усік ( можливо, це псевдонім). Чомусь головна суть свята залишилася поза увагою авторки. На перше місце виведені другорядні і дріб’язкові факти, до того ж, досить своєрідно перекручені і з використанням жахливого суржику. Про що ж інформує журнал читачів? А про те, що «раді празника корови не погнали на пасовище» і що «в Ольгополі на день села випили 100 літрів бурячанки»( цікаво, як авторка визначила цей об’єм?)

Із примітивної замітки дізнаємося про те, що 72-річна Оксана Швець дістала із шафи святкову спідницю і пішла святкувати День села. Цитую: «Ольгопільці давно не бували на подібних гулянках…Молодь на дискотеки йде до клубу, а старшим ніде себе подіти. Колись при колгоспі кінотеатр був. Тепер у його приміщенні – агрофірма». Очевидно, мова йде не про агрофірму, а про її офіс. У цьому приміщенні, до речі, є й інші служби, зокрема, відділення зв’язку. Щодо кінотеатру… Навіть якби він залишився, то можна уявити, скільки б глядачів сюди ходило. Тим більше, що сільський будинок культури до свята належно відремонтовано і тут при потребі можна показувати й кіно.

А далі у публікації і зовсім незрозуміле. «І цього свята не мали б, якби сільський голова не схотів повидєлуватися. Він уже до виборів готується, - говорить Оксана Швець. – Хоче, щоб його ще раз обрали».

Схоже на те, що ця жителька села стала чи не єдиним джерелом інформації для кореспондента журналу. Якби авторка сумлінно підійшла до написання замітки, то дізналася б, що головну роль у підготовці і проведенні свята відіграла дирекція агрофірми, а не сільська рада. І ще багато важливого і цікавого. Та кореспондентку журналу цікавило інше: тут пригощали безкоштовними варениками, пиріжками, були нібито й запечені поросята, які спливали жиром на сонці ( чомусь їх я не побачив, хоч не раз проходив рядами імпровізованих «світлиць», з якими приїхали на свято делегації більшості територіальних громад району). І ніяких продуктів місцева сільська рада не закуповувала, неправдою є й те, що самогон гнали усім селом.

А як вам подобається інтерв’ю з іншим ольгопільцем – Миколою Рибаковим? Ось що 64-річний чоловік сказав кореспондентові «Країни»:

«У селі свято – то страшне діло. Зразу видно: хто кому з ким ізмєняє , хто любить випить, хто наїстися. Хай-но сонце зайде, побачите, як люди будуть із пакетами додому нести все, що не з’їли. Село гірше города. Там можна п’ять любовниць завести, і жодна не знатиме про існування іншої. А в селі на свято хоч під землю провалися. Кожна хоче із тобою празнік провести. Як поясниш, що крім неї, маєш що кількох? У мене було дві жінки й три коханки. З останньою розійшовся в травні».

А про головну подію того дня в журналі надруковано… сім рядків, при цьому акцент зроблено на тому, що ведуча свята двічі обмовилася, назвавши Пушкіна Степановичем… Та й з підбору фотознімків читачам «Країни» не зовсім зрозуміло, що це була за подія.

Вибачте,  такого підходу у висвітленні події не дозволить собі не тільки районна, а й стінна газета. А тут же цілий журнал.

Після того, як Павло Євгенович зателефонував мені і розповів про цю публікацію, я пішов до кіоска і переглянув журнал. Коли порівняв із тим, що бачив і написав сам, а також з тим, що написали і показали по телебаченню колеги, які сумлінно відобразили подію в Ольгополі, зрозумів: на це видання не варто витрачати дорогоцінний час та й гроші, купуючи неправдиве друковане слово. Бо, напевно, й інші публікації такі ж недостовірні і в них так само перекручуються факти. Це не журналістика, це лише її імітація.

Федір ШЕВЧУК,

журналіст

Вінницька область

------------------------------------------------------------------------------

097-229-81-90

http://pravda.com.ua/articles/2010/05/4/5007099/

Андрій Шевченко, для УП _ Вівторок, 04 травня 2010, 10:31

Це не просто два місяці, які змінили країну. Це маховик, який розкручується і безжально трощить все, що ми вважаємо Україною. Це машина часу, яка за відчуттями відкинула нас у 2004 або навіть у 1991.

Це пора, коли зникають ілюзії і стискаються кулаки. Це час, коли розлогі коментарі зайві.

Отже, хроніка перших двох місяців нової влади - просто факти.

25 лютого
Янукович набув повноважень президента України
СБУ скасувала заборону на в'їзд в Україну Затуліну
З сайту президента зник розділ про Голодомор
НБУ випустив срібну монету, присвячену інавгурації

2 березня
Литвин оголосив про ліквідацію коаліції БЮТ-НУНС-БЛ. Визначену Регламентом процедуру порушено

3 березня
Верховна Рада відправила у відставку уряд Тимошенко

5 березня
Янукович та Медведєв домовились про спільні військові паради 9 травня. Янукович: "Всі дороги ведуть у Москву"

9 березня
Янукович зменшив Шевченківську премію зі 170 до 130 тисяч грн
Рада змінила Регламент, дозволивши формувати коаліцію "тушками"

10 березня
Генпрокуратура закрила кримінальну справу проти Цушка

11 березня
Оголошена коаліція "тушок"
Рада затвердила уряд Азарова. В уряді - жодної жінки. 29 членів Кабміну - рекорд Європи

15 березня
Розпочалися студентські бунти проти міністра Табачника

17 березня
Уряд перебрав на себе управління НТКУ і призначив її нове керівництво - Бенкендорф, Арфуш

19 березня
Азаров: "Реформи - не жіноча справа"
На посади начальників обласних УВС повертаються одіозні Сало, Варцаба, Русин

20 березня
Оргкомітет на чолі з Герман відправляє на "Євробачення" співачку Альошу. Україну штрафують за порушення процедури. Альошу викривають у плагіаті

24 березня
Печерський райсуд закрив усі кримінальні справи проти Бакая

25 березня
Уряд доручив КМДА вжити заходів для "недопущення акцій протесту біля приміщень адміністрації президента та Кабінету міністрів"
У Запоріжжі заявили, що до 9 травня поставлять пам'ятник Сталіну

26 березня
Демонтаж зовнішнього тестування: 200-бальний атестат, скасовано обов'язкові тести українською

27 березня
Янукович нагородив Фіделя та Рауля Кастро орденами
Семиноженко запропонував союз Росії, України та Білорусі

30 березня
Табачник скасував державний іспит з української для бакалаврів

31 березня
У Києві вкрали документи про приватизацію за останні 4 роки

1 квітня
Генпрокуратура зупинила розслідування справи про отруєння Ющенка.

2 квітня
Донецький окружний адмінсуд скасував указ про присвоєння звання Героя України Бандері

3 квітня
Янукович ліквідував Нацкомісію зі свободи слова, Нацкомісію з верховенства права

6 квітня
Янукович надіслав подяку за підтримку на виборах Президента громадянину Нігерії, пастору Сандею Аделаджі
Перший канал припинив переклад "синхронів" на українську
Тимошенко викликали до Генпрокуратури

7 квітня
Мін'юст представив законопроект "Про столицю", який скасовує прямі вибори мера Києва. Раніше Верховна Рада скасувала місцеві вибори 30 травня

8 квітня
Конституційний Суд узаконив коаліцію "тушок"
Мінпаливенерго оголосило про збільшення закупівлі газу в Росії
Міносвіти України та Росії домовилися про спільний "Урок пам'яті" до Дня Перемоги. Рекомендовано зосередитися "на героїчних сторінках спільної історії країн СНД"

9 квітня
Сутичка в "Українському домі". Міліція та люди в цивільному затримують журналістів та активістів "Свободи"
Боделан повернувся до Одеси. З 2005 року він переховувався від розшуку в Росії. 

10 квітня
Зустріч Азарова та Путіна. Путін: "Україна зробила цікаві пропозиції"

12 квітня
Візит Януковича у США. Україна погодилася віддати всі запаси високозбагаченого урану Росії та США

13 квітня
Верховна Рада затвердила нових керівників комітетів. Вимога Регламенту про передачу "контрольних" комітетів опозиції проігнорована

16 квітня
"Репортери без кордонів" заявили про погіршення ситуації зі свободою слова в Україні

17 квітня
Уряд підготував рішення про передачу поставок газу облгазам Фірташа

19 квітня
Азаров і La Scala. Охорона прем'єра заблокувала вхід у партер палацу "Україна" глядачам, що запізнилися

20 квітня
Керівник слідчої групи у справі про отруєння Ющенка Климович подала у відставку

21 квітня
Кортеж Януковича по дорозі в Бориспіль потрапив у ДТП. Загинула людина
Янукович та Медведєв підписали угоду про продовження на 25 років терміну перебування Чорноморського флоту в Україні
Домовленість про українсько-російське СП в авіаційній галузі: 51% належатиме Росії, АНТК Антонова передається до статутного фонду
Підписана угода про будівництво мосту Керч-Кубань

22 квітня
Конституційний Суд відмовився перевіряти законність розташування баз Чорноморського флоту в Криму
Прес-конференція Януковича. Представників регіональних мас-медіа за дорученням АП відбирали облдержадміністрації. Журналістам київських медіа ставити запитання не дозволили
Табачник: в середні школи потрібно повернути курс російської літератури

23 квітня
Азаров: "Ми готові продати газову трубу"

26 квітня
У ВР зареєстровано законопроект про скасування 50%-ої квоти на український продукт у теле- та радіоефірі

27 квітня
Верховна Рада ратифікувала угоду про ЧФ. Жорстока бійка в сесійній залі. Засідання пройшло без кворуму у 226 голосів
Під Верховною Радою масові демонстрації на знак протесту проти ратифікації чорноморських угод. Сутички між міліцією та демонстрантами
Верховна Рада затвердила бюджет-2010 - без обговорення і без дотримання процедури розгляду
Верховна Рада змінила регламент: опозицій може бути декілька
Янукович у Страсбурзі: "Визнавати Голодомор геноцидом - неправильно"
Гаванський міст у Києві переобладнали для проїзду кортежу Януковича

28 квітня
Луценко: нардеп Пінчук (ПР) та його двоє помічників жорстоко побили сусіда
Генпрокуратура порушила кримінальні справи проти посадових осіб Кабміну Тимошенко
Северинсен (екс-доповідач ПАРЄ у питаннях України): "В Україні йде зосередження влади в руках однієї особи. Відбувається систематичне порушення Конституції"
Грищенко: до візиту президента Медведєва Україна готує більше 10 угод

29 квітня
У Луганську з‘явилися біл-борди з портретом Сталіна
Відкритий лист "Репортерів без кордонів" до Януковича: заяви президента не відповідають реальній ситуації зі свободою слова в Україні
Семиноженко: "Обов‘язковий дубляж фільмів українською не приніс користі"
Уряд запропонував змінити назву ракетного крейсера "Україна"

30 квітня
Азаров та Путін домовилися про спільну модернізацію української ГТС
Путін запропонував об‘єднати "Газпром" та "Нафогаз України". Азаров готовий "вивчити" пропозиції
Росія та Україна обговорюють питання об‘єднання "Атоменергомашу" (Росія) та "Турбоатома" (Україна)
Заява Євросоюзу: ЄС стурбований ситуацією, яка складається в Україні зі свободою слова
Президент доручив розробити і внести до ВР пакет змін до Конституції

Далі буде?!.

Андрій Шевченко