|
|
|
|
|
|
|
|
|
| |
|
Welcome to Chechelnik.com
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
| |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
| Friday, August 07, 2009 |
|
Виставка "Дня" породовжує свою подорож.
By Oleg_nich @ 8:28 AM :: 672 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
http://day.kiev.ua/278142/
Закриття «Фотовиставки «Дня-2008» в Ольгополі, що на Вінниччині, відбулося саме в той день, коли в місцевій школі проходила зустріч випускників 1979 року. Класні керівники провели перекличку, а потім присутні завітали до виставкової зали — на фотовиставку. Прикметно, що серед цих випускників був і Борис Корпусенко — володар гран-прі Фотоконкурсу «Дня»-2008. Тож автори знімків нашої фотовиставки об’єднують не лише українські міста. Фотовиставка «Дня» об’єднує і старих друзів. Про свої враження від фотовиставки вони розповіли на сторінках нашої газети.
Фото Б. Корпусенка.
ЗАКРИТТЯ ФОТОВИСТАВКИ В ОЛЬГОПОЛІ ЗБІГЛОСЯ ІЗ ЗУСТРІЧЧЮ ВИПУСКНИКІВ МІСЦЕВОЇ ШКОЛИ 1979 РОКУ — ВІДВІДУВАННЯ ЕКСПОЗИЦІЇ ДОПОМОГЛО КОЛИШНІМ ОДНОКЛАСНИКАМ, ЗА ЇХНІМИ СЛОВАМИ, «СКОРОТИТИ» РОКИ ТА ВІДСТАНІ
У селі Ольгопіль Миколу Бізюка називають «Індіанцем». Своїм другим іменем він дуже пишається, і причин для цього немало: у дитинстві він зачитувався творами Купера і уявляв себе одним із його героїв. Микола, як і справжній індіанець, дуже любить природу і місце, де народився і живе. А ще він дуже захоплюється фотографією і зберігає на плівках історію рідного села з 1977 року. Починаючи з того часу , коли Микола вперше в житті взяв у руки фотоапарат, і до сьогоднішнього дня, жодна значима подія не проходила повз його об’єктив. Тому для нього приїзд фотовиставки до Ольгополя — це подія особлива.
Вона особлива й для всіх його односельців, які з великим захопленням і особливою гордістю вже вдруге зустрілись із найкращими роботами фотовиставки «Дня».
«Побувати в Ольгополі і не побачити виставку, це теж саме, що побувати в Римі і не бачити Папу» — розповідає сільський голова Брезін Юрій Георгійович.
Особливими і найвідданішими шанувальниками фотомистецтва виявилися місцеві пенсіонери, вони спочатку поодинці, а потім цілими делегаціями від різних вулиць приходили роздивлятися представлені роботи. Працівники місцевої агрофірми «Ольгопіль», не зважаючи на те, що подія збіглась у часі із жнивами, все ж знаходили вільну хвилину й заходили переглянути фотографії та поділитися враженнями про побачене. Адже «фотогалерея на колесах» завітала в Ольгопіль саме завдяки їхньому шефу — Павлу Евгеновичу Каленичу, справжньому шанувальнику фотомистецтва і одному з партнерів фотоконкурсу «Дня».
Павло Євгенович розповідає, що коли його запитують: «Навіщо потрібно привозити виставку до села?», — він відповідає. — «Не просто потрібно, а необхідно, тому що на селі живуть такі ж люди, як і у великих містах, але, на жаль, вони не мають змоги побачити фотороботи, картини, послухати класичну музику, відвідати театр тощо.І кожна така подія — свято для селян, які відчувають, що про них думають не тільки під час виборів».
Тому Павло Євгенович щиро вдячний колективу газети «День» і особисто головному редакторові Івшиній Ларисі Олексіївній за подароване свято та за підтримку своєї ініціативи.
«За 10 днів, які виставка гостювала в Ольгополі, її відвідали майже всі жителі села, і не тільки, — розповідає працівниця будинку культури, Іськова Лідія Федорівна. — Біля будинку культури проходить автобусний маршрут із сусіднього села Демівка до обласного центру. Одного дня довелось спостерігати таку картину: автобус зупинився і один із пасажирів, як екскурсовод, повів усіх, хто був у автобусі, разом із водієм, до виставкової зали. Там ваони оглянули виставку, дружно сіли до автобуса і продовжили свою подорож».
Також завітав на виставку мандрівник із Німеччини, пан Шляйнкофер, який пішки подорожує Україною. Він довго ходив виставковою залою, роздивляючись фотороботи. А потім залишив у книзі відгуків такі слова: «Виключно значна виставка. Картини, які спонукають одночасно до сміху й сліз (сміх крізь сльози). Велике спасибі за ці враження.
German п.Schleinkofer.
Закриття фотовиставки в Ольгополі відбулось 1 серпня. Саме цього дня святкували свою зустріч випускники місцевої школи 1979 року.
Усім гостям влаштували теплий прийом у стінах рідної школи. Класні керівники провели перекличку і, після обміну спогадами, всі дружно завітали до виставкової зали. На виставку своїх однокласників привела Галина Вронська, організатор зустрічі випускників разом із Борисом Корпусенком — автором багатьох знімків із виставки «Дня». І не просто автором, а володарем Гран-прі 2008 року.
Тому випускники із особливою гордістю за свого шкільного товариша оглянули фотороботи і поділилися з нами своїми враженнями.
Вже стало гарною традицією, що після таких зустрічей Павло Каленич запрошує гостей Ольгополя відвідати знаменитий острів «Тузла-2» Для того, щоб пригостити їх смачними кавунами зі свого баштану і надати можливість поспілкуватися в неформальній обстановці.
Результати голосування за найкраще фото в Ольгополі підтвердили вибір усієї України.
Перше місце знову отримало фото Руслана Канюки «Я весь час думав тільки про тебе».
Друге місце «Боже воїнство мирському» Бориса Корпусенка. Третє місце «Сон Сонич» Олега Казикіна (номінація «Світ очима дітей»).
Багато голосів також отримали світлини «За Росію тост контрольний», «Міша та Гріша» Бориса Корпусенка, «Подзвонила» Костянтина Гришина, «Моє село» Олега Нича, «Встретились два одиночества» Надії Ніколаєвої.
Любов Кондрицька, вихователька дошкільної установи, м. Київ:
— Для мене є дивним те, що живучи в Києві, я вперше відвідала фотовиставку «Дня» в рідному Ольгополі. З великим задоволенням оглянула всі роботи. Отримала масу емоцій. Оскільки я працюю з дітьми дошкільного віку, то особливо рідним для мене є фото «Дуже люблю гарбузи». Такі роботи відразу підіймають настій і заряджають позитивною енергією. Глибоко вразила фотографія з дитиною хворою на лейкемію. Я вважаю, що це потрібно показувати, для того, щоб спонукати людей боротись зі страшними хворобами. Заставляють задуматися фотороботи на тему війни в Грузії. Політики, які також є героями багатьох фоторобіт, повинні зробити все можливе, щоб такого не сталось в Україні.
Коли я вчора приїхала до своїх батьків, то мама сказала, що я обов’язково маю побувати на виставці, тому що вона і всі її подруги оглянули фотографії й були у захваті від побаченого. Після такого виру емоції, я обов’язково чекатиму наступної виставки і сподіваюсь побачити її двічі — і в Києві, і в Ольгополі.
Любов Унчану, технолог харчової промисловості, м. Кишинів:
— На даний час я мешкаю в столиці Молдови, Кишиневі, і неабияк сумую за батьківщиною, а відвідавши фотовиставку «Дня», я ніби проїхалась по всій Україні. Побачене дуже вражає. Особливо подобаються фотографії, де зображені сільські жителі. Звичайні люди, але на їхніх обличчях читається особливий дух. Як на фотографії «Косар» — це «сіль землі». Причому такі люди однакові і в Україні, і в Молдові — працьовиті, щирі, доброзичливі. Мабуть, ще є одна річ, яка об’єднує наші країни — це недолугість політиків. На представлених фотографіях вони виглядають звичайними людьми, навіть дещо кумедними і простуватими. Як на фото Бориса Корпусенка «Бійці на привалі». Але результати їхньої роботи, це рівень життя звичайних людей, за які заслуги ми їх годуємо? І якщо такі події, як фотовиставка «Дня» нас об’єднують, то наші політики нажаль навпаки...
Ольга Беседа, голова Чечельницької райдержадміністрації, випускниця Ольгопільської школи 1979 року:
— Фотовиставку «Дня» переглянула кілька разів у Чечельнику, а сьогодні дивлюся тут — в Ольгополі, і кожного разу відкриваю для себе щось нове. Особливо подобаються знімки із серії «Світ очима дітей». Вони дуже щирі, добрі й, на диво, професійні. Сьогодні я зупинилася біля роботи «Перший раз у перший клас», адже ця тема особливо співзвучна з нашою зустріччю випускників. Мені здається, що хлопчик, який плаче через небажання йти до школи, через кілька років буде проявляти схожі відчуття, через небажання покидати школу. Виставка спонукає нас до того, щоб зрозуміти інших, спробувати допомогти. От сьогодні ми зустрілися через 30 років після випуску і, поспілкувавшись із однокласниками, я зрозуміла, що серед них є люди, які потребують моєї допомоги. Якоюсь мірою мені навіть соромно, що через щоденну рутину не вдається почути людей, їхні проблеми.
Користуючись нагодою хочу подякувати головному редактору газети «День» Ларисі Олексіївні за гарний подарунок, який ми отримали після виставки, це три фотороботи, за які в Чечельнику проголосувало найбільше глядачів: «Я весь час думав тільки про тебе», «Моє село» і «Дорога додому». Я думаю, що це стане початком нашої власної галереї.
Микола Бізюк, фотограф, с. Ольгопіль:
— Вражає різноманітність тем, підходів, технічних рішень і сюжетів. Для мене як фотографа це дуже серйозний урок і поштовх до роботи. Думаю, що обов’язково відберу кілька своїх фоторобіт для участі в конкурсі. Всі світлини заслуговують на увагу, але мене особливо вразила робота Вадима Голуба «Мама художника». Для мене це зразок творчості й професіоналізму. Дуже влучними є роботи Бориса Корпусенка «Боже воїнство — мирському», «Сюр» та «Втомлений сонцем». Та це й не дивно, наскільки я пам’ятаю Бориса в дитинстві, то тримати фотоапарат і ходити він навчився одночасно.
Іван Мараховський, етнограф, козак полку ім. Івана Богуна, м. Вінниця:
— В 2003 році я перетнув всю Європу на велосипеді. Розпочавши свою подорож на Атлантичному узбережжі Португалії в м. Брага, через 20 днів я доїхав до Києва. І ось виставка, яку я бачу сьогодні, нагадала мені цю подорож. Це немов калейдоскоп із різноманітних вражень, цікавих зустрічей, мальовничих краєвидів. Іншими словами, тільки після того, як побачиш світ, починаєш розуміти наскільки мальовнича наша Україна. На виставці витає дух справжнього таланту. Дуже багато влучних кадрів. Найбільше сподобалася світлина Андрія Нестеренка «Типаж». Вона близька мені по духу, тим більше, що героя цього фото я знаю особисто, це козак Іван Забабаха.
Вражає талант наших дітей. Передивляючись їхні роботи стаєш упевненим у майбутньому.
Галина Вронська, підприємець, м. Вінниця:
— Я займалася організацією зустрічі випускників, і коли мені запропонували включити до програми, відвідування виставки, я жодної секунди не сумнівалася. Тому, що саме тут місце, де максимально щиро можна поспілкуватися, набратися нових вражень.
Мені дуже сподобалося фото Руслана Канюки «Я весь час думав тільки про тебе». Прояв почуттів виражений в цій роботі, ніби переносиш на себе. Подобається фото Костянтина Гришина «Подзвонила». І, звісно, роботи Корпусенка Бориса. З ним я дружу ще зі шкільних років. Тут, на нашій зустрічі, ми згадуємо свою юність за його знімками. Хочеться подякувати Павлу Євгеновичу Каленичу, за те, що завдяки його невгамовній енергії в Ольгополі є такі прекрасні речі, як виставка газети «День» і острів «Тузла-2». Це, дійсно, простір для спілкування і спогадів.
Юрій Брезін, голова сільської ради, с. Ольгопіль:
— Я дуже гордий тим, що наш сільський будинок культури тимчасово перетворився на справжню галерею. В штатному розписі сільської ради 63 працівники. Це медики, вихователі дошкільної установи, працівники культури. На виставці побували всі. Сьогодні, це найбільш актуальна тема для обговорення серед наших працівників. Для нас, жителів Ольгополя, виставка стала вікном у світ. Адже телебачення політично заангажоване, переповнене рекламою і гламуром, не відображає реального життя. А тут можна побачити й людей праці, й дітей, і пенсіонерів із їхніми проблемами — як на фото «Встретились два одиночества». Тут можна відчути дух села. Адже в столиці вже почали забувати, що село є колискою нації і джерелом культури.
Нашій громаді дуже пощастило. Ми маємо на своїй території міцне господарство — агрофірму «Ольгопіль» — і справжнього дбайливого господаря. Павло Каленич не просто орендує землі в наших селян, він бере найактивнішу участь у житті громади та є особистим ініціатором багатьох, дуже потрібних нам справ. Це допомога в реконструкції школи, ремонт музею, облаштування центру села, ремонт у будинку культури. Агрофірма утримує народний хоровий колектив, який є одним із найкращих в Україні. А також вже вдруге, завдяки Павлу Євгеновичу, ми маємо можливість насолоджуватися найкращими фотороботами з виставки «Дня».
На цій виставці моєю улюбленою роботою є дитячий знімок «Сон Сонич». Радію за кота, який має можливість і час так солодко відпочити. Така здається буденна мить, а так влучно зафіксована юним автором.
Володимир Шуваєв, класний керівник 10-А класу 1979 року випуску, с. Ольгопіль:
— Як працівник освіти вважаю, що фотовиставку обов’язково повинні бачити діти. Для них, мабуть, будуть цікавими фотографії, де зображені публічні люди, адже тут вони не зовсім такі, як їх показують по телевізору. Враження приємні і від виставки, і від зустрічі випускників. Випуск 1979 року — це був мій останній із п’яти випусків як класного керівника. Тому було приємно згадати і дитинство своїх учнів, і себе в молодшому віці. Я також займався фотографією. Багато фотографував у школі і приємно було побачити, що сьогодні мої фото принесли на зустріч.
Мені дуже сподобалося фото «Морозний ранок» Олени Макаренко (номінація «Світ очима дітей»). Радує талант наших дітей.
Подобаються фото мого учня Корпусенка Бориса. «Втомлений сонцем» —прекрасна робота і дуже влучна назва. До цього часу зберігаю фільм на 8 мм плівці, який ще школярем зняв Борис. Вже тоді було зрозуміло, що це талановитий юнак.
Анастасія Бондар, класний керівник 10-Б класу 1979 року випуску:
— Душа моя сьогодні радіє за учнів, за їхні успіхи. 37 років я пропрацювала в школі і сьогодні, ще більш переконалася в тому, що ці роки пройшли недаремно. Приємно, що ми зустрілися саме на виставці. Вважаю, що на таких виставках потрібно проводити виховні години для школярів. Тоді вони обов’язково виростуть порядними людьми і справжніми громадянами. Адже тут є фото звичайних людей, таких як наші односельчани і фото поважних політиків. Мені вже 76 років і зі свого досвіду роботи з дітьми, і через поважний вік, я навчилася характеризувати людину по обличчю і погляду. Фотографія «Багатий двір» Руслана Канюки це відображення справжньої селянської доброти, турботливості і працьовитості.
Дякую випускникам за запрошення. А організаторам виставки — творчих злетів і «Багатого двору».
Олег Нич для газети "День"
|
|
|
|
|
| Saturday, July 18, 2009 |
|
"Галерея на колесах» як... альтернативне телебачення
By Oleg_nich @ 4:34 PM :: 667 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
http://day.kiev.ua/277045/
Фотовиставка «Дня» вже вдруге «привезла» у Чечельник... Україну
Підготували Маша ТОМАК, «День», Анастасія САМОШИНА, Анна СЛЄСАРЄВА, Літня школа журналістики «Дня».
Професійній журналістиці належить перейматися життям усієї країни, а не лише її «верхівки», спостерігати за найвіддаленішими куточками та найдрібнішими хуторами, а не виключно за столицею. Так склався «історичний пазл» України, що справжні її герої чекають на визнання десь на периферії, тоді як армії пустодзвонів насолоджуються незаслуженими лаврами. І якщо українська журналістика прагне цю «перевернуту піраміду» поставити правильно, то починати слід з елементарного — живого непідробного інтересу до своєї країни, до людей, які живуть своїм буденним, а насправді (як виявляється при детальнішому розгляді) — майже героїчним життям. «Кого ми будемо вважати героями України, такою буде й Україна» — сказала нещодавно головний редактор «Дня» Лариса ІВШИНА під час відкриття фотовиставки «Дня» в Івано-Франківську. Ця позиція частково є поясненням того, чому після представлення у великих містах (Київ, Івано-Франківськ, Чернігів, Луцьк, Львів) фотовиставка «Дня» вирушила в глибинку — містечко Чечельник, що на Вінниччині, який часом місцеві гострослови жартома називають «Кушкою Вінницької області» (Кушка — поселення в Туркменістані, у радянські часи — одна з найпівденніших точок СРСР). На думку Лариси Івшиної, таке «занурення» в регіони є не просто виправданим, а вкрай необхідним. Це є світоглядною позицією газети «День», яку вона сповідує і якої системно дотримується. Адже інтерес до українських «кушок» приносить плоди у вигляді цінних «алмазів», які вдається віднаходити. Це завдання, яке не під силу «журналістиці моніторів», і саме такі «розкопки» повинні стати частиною місії української журналістики.
Для молоді з Літньої школи журналістики «Дня» «польові та озерні дослідження в Чечельнику» (як зазначила Лариса Івшина) поруч із відвідуванням музею Гончара, новоствореної «Мамаєвої Слободи», Конотопу, Батурина мали стати справжнім відкриттям. Так і сталося. Але не забігатимемо наперед.
ПЕРЕДІСТОРІЯ
Свою фотовиставку в Чечельнику «День» представив уже вдруге. Уперше «галерея на колесах» (так нашу фотовиставку назвали в Івано-Франківську) на Вінниччині побувала у 2007 році. Тоді завдяки агрофірмі «Ольгопіль» та її директору Павлу Каленичу чечельничани побачили найприкметніші фотомоменти з життя України 2006 року. Після цієї події багато хто з місцевих жителів став уважним читачем «Дня» та книг із серії «Бібліотека газети «День».
Ініціатива другої зустрічі, вже у році 2009-му, також належала Павлу Каленичу.
— Мені приємно, що останніх два роки ми плідно співпрацюємо з газетою «День». Наше знайомство відбулось завдяки колишньому фотокору газети Борисові Корпусенку. Він виріс в Ольгополі, його батько колись був керівником місцевого господарства, яке сьогодні очолюю я, — розповідає Павло КАЛЕНИЧ, підприємець, керівник агрофірми «Ольгопіль». — Так вдало склалося, що 2007 року я запропонував відкрити фотовиставку в Чечельнику. Зі мною багато сперечались, мовляв, Чечельник — це глибинка, але я сказав: «Глибинка — це поняття не територіальне, це просто ментальність така, глибинна». Газета «День» близька мені своїм українським духом, який живе перш за все у головному редакторі Ларисі Івшиній і передається усій газеті.
Як наголосила головний редактор газети Лариса ІВШИНА, для «Дня», цінним є те, що Чечельник став «фотографічною класикою», адже його «герої» є на багатьох фото. Чечельник можна назвати ще й «своєрідним регіональним фотогуртком газети «День».
— Це означає особливий духовний запит у людей, що мають у душі щось світле, тепле, і в яких не згасає оптимізм, — зазначила Лариса Івшина.
Тут, у Чечельнику, в Ольгополі є ще дуже багато потенційних імен, які зазвучать на всю фотоспільноту, переконана головний редактор «Дня».
— Виставки у невеличких містечках — значно цінніші для сприйняття, аніж заходи у великих містах. Тут є відверта реакція — і сміх, і очі, й слова... Тут усе більш природне. Думаю, для організаторів це важливіше, аніж навіть премія представництва ООН переможцям конкурсу, — зазначив Євген МАРЧУК, який взяв участь у відкритті фотовиставки. У Євгена Кириловича з Чечельником свій, особливий зв’язок. У 2007 році фоторобота Олега Нича «Оркестр «підводного флоту» отримала спеціальний приз від Євгена Марчука. І автор фото Олег Нич, і «герої» «підводного флоту» — чечельничани. Ще тоді Євгена Кириловича запросили до чечельницького «регіонального фотогуртка», адже відомо, що екс-міністр також захоплюється фотографією, причому на доволі професіональному рівні.
На другий фотовізит «Дня» Чечельник чекав протягом довгих двох років...
— Ми чекали на фотовиставку, бо з першого разу повірили, що неодмінно має бути наступний. Немов заздалегідь дізналися про це, тому очікували із впевненістю, — зізнається Ольга БЕСЕДА, голова Чечельницької райдержадміністрації. — На відкритті в залі було багато людей, які відвідали й першу виставку. І це показник. Враження чудові — від кожної фотографії, від спілкування з редакцією, від самої газети, від книг. Цьогорічна виставка залишить вагомий слід в душах людей, додасть їм наснаги до життя, роботи, віри в завтрашній день.
Головного редактора «Дня» Ларису Івшину Чечельник зустрічав вишитим рушником, польовими квітами та запашним медом. Таке трепетне ставлення — не дивина. Бо фотовиставка «Дня» для місцевого люду — привід для гордості, адже тут можна побачити роботи їхніх земляків — Бориса Корпусенка та Олега Нича, а також знімки, на яких зафіксовані знайомі обличчя. Для чечельничан це — особлива честь. До речі, «День» також не залишив чечельницьку громаду без подарунків, передавши до рук місцевих керівників фотоальбоми та книги зі своєї «Бібліотеки».
— Ми пишаємося тим, що фотографії наших односельчан і з нашими односельчанами бачила вся Україна, — не приховує Валентина ФУТИМСЬКА, керівник хору агрофірми «Ольгопіль».
ЧЕЧЕЛЬНИК ТУРИСТИЧНИЙ
Окрім неперевершених краєвидів української природи, тутешня місцевість рясніє іменами історичних особистостей, пов’язаних із нею. Найперше — герой Батуринської битви козак Михайло Чечель, який і «подарував» містечку назву. По-друге, свого часу тут їздила Катерина ІІ, за наказом якої від села Ольгополя до Вінниці висадили липову алею. Між Чечельником та Ольгополем розташовувалися також володіння відомого фаворита імператриці графа Орлова. Тут він побудував іподром, де розводив славнозвісних орловських скакунів. На одному з ольгопільських кладовищ, згідно з її власним заповітом, поховано Марселіну Романову, члена російського імператорського двору. Існує припущення, що цю сторону відвідував і Олександр Пушкін. Павло Каленич навіть планує поставити пам’ятник поету в Ольгополі.
Фантастичну історію має місцева церква Святого Архістратига Михаїла. Після знищення радянською владою, протягом чотирьох років з 1996-го до 2000-го, її відбудовували всією громадою. За словами отця Петра, допомагав їм сам Господь. А також люди з усіх навколишніх селищ — безкоштовно, зі власної волі. Можливо, саме завдяки вірі в душах зодчих та їхній невтомній праці тут постійно відчувалася Божа допомога — то у вигляді додаткових будівельних матеріалів (яких постійно не вистачало), то у вигляді грошової підтримки. Винагородою для чечельничан за їхній труд та молитви стала красуня-церква з височенною дзвіницею, сріблястими куполами та білими склепіннями. Внутрішнє убранство вражає своєю простотою, яка, втім, умиротворяє метушливі мирські думки. Іконостас для церкви Святого Архістратига Михаїла писали в Сергієвому Посаді на полотнах, спеціально привезених зі святої гори Афон.
«ТУТ УСЕ СКАЗАНО!»
Сконцентрувавши свої душевні сили в намоленому місці, зі світлими думками ми поквапилися на відкриття фотовиставки «Дня». Цьогоріч вона розмістилася у приміщенні Чечельницької районної ради, яка прийматиме фотороботи до 20 липня. Виставку відкрила головний редактор «Дня» Лариса Івшина, «почесний чечельничанин» Євген Марчук, Павло Каленич, а також представники місцевої влади — голова Чечельницької районної ради Сергій Шепітко та голова райдержадміністрації Ольга Беседа. А колишній фотокор «Дня» Борис Корпусенко, фотограф Олег Нич та Павло Каленич приєдналися до акції «Подарунок рідній школі», передавши до ольгопільської та чечельницької шкіл набори видань серії «Бібліотека газети «День».
— Я не знаю іншої такої газети, яка видає свою бібліотеку, причому не в електронному варіанті, а в «реальному». Я не знаю в Україні ще такої газети, яка видається трьома мовами. Я не знаю такої газети, яка проводить фотоконкурси, — виголосив фотограф Борис КОРПУСЕНКО на відкритті фотовиставки. — Я потрапив до газети саме через фотоконкурс, завдяки знімку «Скромне українське весілля», за що дуже вдячний долі. «День» для мене став інститутом фотожурналістики. Усі, хто працювали фотографами в цій газеті, стали відомими іменами в Україні й навіть за кордоном.
Директор ольгопільської школи оцінив подарунок як належить. На його думку, правдива (а не викривлена, радянська) інтерпретація історії — надважлива.
— Коли я займався політикою на регіональному рівні, під час виборчих кампаній зустрічався із молоддю. І коли я чув, як молоді люди починали верзти нісенітниці про історичні події, то розумів: для успішної полеміки з такими людьми потрібно глибоко знати історію. Не її радянську інтерпретацію, а правдиву версію, яку, зокрема, можна дізнатися з видань газети «День», — розповів Віктор КІКАВСЬКИЙ, директор ольгопільської школи. — Особливо актуальною мені здається книга «Дві Русі». Постійні конфлікти між Україною та Росією: звідки коріння? Для того, щоб вести конструктивний діалог, треба глибоко знати ці історичні питання. Це цікаво. Це важливо. Ми мусимо на цьому розумітися.
Відкриття фотовиставки традиційно супроводжувалося цікавим спілкуванням і обміном енергією талантів. Талановиті фото були суголосними з виступами талантів Вінниччини — чечельничанки Олі Ситник, співака Святослава Мельника та керівника хору агрофірми «Ольгопіль» Валентини Футимської. У вирі спілкування знаковою була зустріч із Павлом КОВАЛЕМ, який уже знайомий читачам «Дня» завдяки матеріалу Олега Нича «Для суду Iсторії: Свідчить Ю-997!», який вийшов у березні 2009 року («День» №42). Павло Коваль брав участь у діяльності УПА у воєнні роки, за що потім був заарештований. У вінницькій в’язниці він провів майже рік, зазнаючи тортур і нескінченних допитів. Врешті-решт йому довелося «зізнатися», і за вироком суду він отримав 20 років таборів. Спершу був Коларгол, де Павло Назарович працював на будівництві залізниці до мармурового кар’єру. Надія на те, що можна дотягнути до кінця терміну, з’явилася тоді, коли Павло Коваль потрапив на БОФ («Большая обогатительная фабрика»). Найважчим та найстрашнішим виявився заключний етап його табірного життя. Після смерті Сталіна з метою приховати злочини ГУЛАГу розстрілювали цілі табори. На щастя, Павлу Назаровичу вдалося повернутися додому живим. Але Українській державі такі герої, як він, поки що байдужі...
«Ви просто так приїхали?» — дивувався Павло Назарович, не приховуючи радості та здивування від відсутності будь-яких політичних підтекстів у візиті «Дня». До речі, на політиці він знається дуже добре, і в своїх критичних оцінках може утерти носа столичним політологам.
— Фотовиставка — це річ небувала. Ніколи не думав, що ми побачимо, почуємо те, що відбувалося сьогодні, — сказав Павло Назарович «Дню». — Думаю, увага до односельчан, які є на знімках фотовиставки, є цілком виправданою. На фотовиставці знаковим є все. Простенька фотографія: несе бабця на коромислі два відра води. От вам життя людей! Тут усе сказано! Я сам фотолюбитель зі значним стажем і розумію, що за допомогою фотографії можна впіймати неймовірні миттєвості й розповісти про будь-що.
Судячи з уривків вражень гостей виставки, найбільше Чечельник уподобав фото, представлені у номінації «Світ очима дітей». Наразі ми чекаємо на підсумки голосування за приз глядацьких симпатій. Побачимо, хто стане фаворитом цього разу...
ТУЗЛА ІІ — ОСТРІВ «ІЗ ГРОМАДЯНСЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ»
Після урочистого відкриття фотовиставки та неформального спілкування на запрошення Павла Каленича гості Чечельника помандрували до незвичайного острова, названого Тузла ІІ, або ж Вільна Прибалтянська Республіка (бо поблизу — місто Балта Одеської області). Диво-острів із фантазією та смаком облаштований Павлом Євгеновичем на природних плавнях. Острів приймає українські й закордонні делегації, політиків. Хлібосольність господаря Павла Каленича знають місцеві працівники, а також одинадцятикласники, які на Тузлі ІІ святкували випускний. Переправитися до Вільної Прибалтянської Республіки можна невеличким поромом або на вітрильнику. Жодних моторок із двигунами! Усі переправи — екологічно чисті.
Острів має цікаву історію. Його ім’я — Тузла ІІ — виникло як реакція на конфлікт навколо Тузли І, як моральна підтримка позиції Української держави. Тому Вільна Прибалтянська Республіка може пишатися власною громадянською позицією. З огляду на безпосередню наближеність до теми Тузли, місцевим керівникам було важливо почути про подробиці «острівного» конфлікту 2003 року, так би мовити, з перших вуст — від Євгена Марчука, якого «тузлянська криза» застала на посаді міністра оборони. На жаль, не кожного дня українцям доводиться чути правду про найновішу історію України у тональності взаєморозуміння та поваги. Як раз такої тональності з боку політиків бракує суспільству.
Бракує нам і крупних регіональних власників, які б сповідували неспоживацькі принципи. Адже більшість із тих, хто щоразу збирає непомірні врожаї з українських полів, абсолютно байдужі до села та селян. Після них — хоч потоп. «Синдром Каленича» проти «синдрому Лозинського» — так описує складний і суперечливий процес трансформації нашої країни головний редактор «Дня» Лариса Івшина.
— Україна розірвана, але не на лівий та правий берег, а на тих, у кого є можливості та тих, хто їх позбавлений, — вважає Лариса Івшина. — Тому фотовиставка «Дня» — це, можна сказати, «зшивання» країни, внутрішня інтеграція. Порух залишається вирішальним завжди. Необхідно йти туди, де ти потрібен, підтримувати тих людей, які не втратили моральної системи координат.
На Тузлі ІІ зберігається книга, в якій гості острову занотовують свої враження та побажання. Цікаво, що перший запис у ній зробила Лариса Івшина у 2007 році. Саме з її легкої руки, як зізнався Павло Каленич, Тузла ІІ відтоді квітне та вдосконалюється.
...Підпливаючи до острова, ми почули звуки маршу. На березі урочисто підняли прапори України, «Дня», а поряд майорів стяг вільних остров’ян...
Враження від тутешніх місць можуть зіпсувати тільки часто жахливі дороги Вінниччини. Адже велике чиновництво цими шляхами катається нечасто. Олег Нич розповів нам сумно-веселу історію про те, як одного разу довелося пояснювати італійському гостю, що тут будують автобан — тому й дорога розбита...
Радимо вам побачити Чечельник на власні очі. Але «зрячим» повинно бути передусім серце, аби бачити серця інших людей, і за ними — всю свою безкрайню Україну. Чечельник може стати своєрідним «моїм селом» для кожного українця...
Що відчули інші гості Чечельника й самі чечельничани, переглядаючи роботи ювілейної фотовиставки «Дня», читайте в коментарях.
КОМЕНТАРI
Ольга БЕСЕДА, голова Чечельницької райдержадміністрації:
— Мені найбільше подобається вдивлятися у фотографії людей, в їхні риси обличчя. Намагатися зрозуміти той творчий задум, який прагнув зловити митець-фотограф. Дуже вражає номінація «Світ очима дітей». Саме вони захоплюють отією глибиною, про яку ми часто думаємо, що вона є непритаманною дітям.
Незважаючи на те, що під час перегляду виставки можна відчути найрізноманітніші емоції, загальний настрій — це, звичайно, плюс. Я впевнена, що для кожної людини кожен завтрашній день завжди є кращим за попередній. Усі роботи є глибокими, і всі вони надихають на глибокі роздуми. Я завжди спершу роздивляюся образ на фотографії, а вже потім спускаюся очима до назви.
До знайомства із фотовиставкою газети «День», чесно кажучи, я була дуже далека від фотомистецтва. Саме після першої виставки усвідомила, і ще раз ствердилася в своїй думці й цього разу, що люди, котрі займаються цим, — незвичайні, це творчі особистості, яких я вважаю справжніми митцями.
Сергій ШЕПІТКО, голова Чечельницької районної ради:
— Коли фотовиставка «Дня» завітала в Чечельник вперше, я прийшов в зал, коли нікого ще не було. Протягом години я оглядав знімки і почав дивитися на явище фотовиставок по-іншому. Та й на світ почав дивитися дещо інакше. Цікаво потім було у колі друзів обговорювати фотографії, розповідати, чим саме вони вразили особисто мене. На цьогорічну виставку я завітав також ще до відкриття. Одразу виділив для себе декілька робіт, зокрема, «Моє село» Олега Нича — адже завдяки таким знімкам будуть знати і про наш край. Більше того, на цьому фото я впізнав місце, де раніше був дім мого прадіда. Дивно бачити на цих фотографіях своїх односельчан у незвичних для них амплуа.
Найцікавіше — це фото дітей. Коли поринаєш у цей світ, то раптом починаєш згадувати епізоди з власного дитинства.
На мою думку, спершу таку виставку варто роздивлятися наодинці. Щоб ніхто не заважав, щоб ти сам зрозумів і спіймав ту мить, яку вже зловив фотограф. Бо якщо перша зустріч із фотороботами відбудеться, коли навколо багато людей, то ти можеш занадто швидко пройти повз і нічого не зрозуміти. Уже потім, коли сформувалася власна думка, можна обмінюватися враженнями.
Євген МАРЧУК, громадський діяч:
— Я відвідую кожну фотовиставку газети «День». Я, можна сказати, і сам беру в ній участь уже на завершальному етапі. Це — добровільне починання, яке, звісно, не належить до обов’язків щоденної газети. Таким починанням є й «Бібліотека «Дня», і Літня школа журналістики. Все це створюється виключно з ініціативи Лариси Івшиної та колективу газети «День». Такі заходи, безумовно, є великим додатковим навантаженням для щоденної газети, але це навантаження — приємне.
Особисто я надаю перевагу жанровим знімкам, рідко працюю з пейзажними, портретними і постановочними кадрами. Найбільший інтерес для фотографа, як на мене, становить людина. Але все залежить ще й від того, як ти знімаєш і що хочеш сказати. Як правило, вдала фотографія з’являється завдяки майстерності та фотографічній удачі.
Микола КРИЖАНІВСЬКИЙ, редактор газети «Слово Придністров’я»:
— Мабуть, не має значення, де проходить фотовиставка газети «День» — у Києві чи на периферії — бо, власне, за неї говорить якість. Якісні професійні роботи, нестандартний підхід, чудова, цікава композиція фотографій, оригінальність сюжетів, дуже вдалі назви фотокартин. Це надзвичайно цікаво. Вояж із таким багажем слід робити саме околицями України: по невеликих містах, райцентрах, селах. Надавати людям можливість доторкнутися до нормального фотомистецтва.
Особисто я професійно займаюся фотографією, працюю редактором газети сусіднього району. Я вже собі задумав, що надішлю декілька фотографій на ХІ фотоконкурс «Дня». Буду сподіватися на успіх. Оскільки цікавлюся фотографією, можу сказати, що Україна має дуже цікавих фотохудожників, але вони майже не знають про існування та діяльність один одного. Дуже цікаво їх всіх об’єднати.
Я вважаю, що фотографія ще важливіша, доступніша, виразніша, ніж кіно (яке вважають головним мистецтвом) — завдяки своєму лаконізму. Мене, насамперед, цікавить нешаблонний підхід до миті, яка фіксується. Щоб не було якихось статичних форм, а навпаки, можна було побачити внутрішню сторону людини. Ч/б чи колір? Як коли. Чорно-біла фотографія має власний дуже глибокий лаконізм. Просто ми її трохи призабули, бо зараз багато можливостей для роботи в кольорі. А покидати чорно-білу фотографію взагалі не слід, це дуже цікава річ. Вона обов’язково мусить займати відповідне місце у фотомистецтві.
Після виставки «Дня» негативу зовсім не може бути. Навіть політики показані на портретах як нормальні люди, хоча вони й одягають зазвичай шкуру політиканства й здебільшого є неадекватними. Щоправда, звернув увагу на те, що малувато пейзажу, хотілося б трохи більше. Приміром, у нас на Поділлі є надзвичайні пейзажі, але вони на виставці ще не представлені. Натомість багато цікавих портретів.
Олег НИЧ, фотограф:
— У 2006 році я почав брати участь у фотоконкурсі «Дня» і одразу ж отримав спеціальний приз. Це був знімок, пов’язаний з островом Тузла ІІ. У мене був дуже гарний вчитель фотографії — Борис Корпусенко. Так сталося, що він наштовхнув мене на співпрацю з газетою «День». Участь у конкурсі та приз підштовхнули мене на нові творчі пошуки. Я почав більше читати, цікавитись фотографією. Були такі знімки, на які раніше не звертав увагу, а після того, як побачив виставки «Дня», по-іншому дивлюсь на постановку кадра. Я б, можливо, і сам залюбки сфотографувався для фотовиставки. Навіть якби це було жартівливе фото, я б не образився, і постав би у будь-якій іпостасі.
Щодо моїх уподобань у фотомистецтві, — це діти та люди старшого віку, тому що вони не грають. У кадрі вони природні й щирі. Також люблю уловлювати якісь незвичні красиві моменти. А ще тут є місцевий блажений — дідусь із клуночком, якого час від часу біля церкви можна зустріти. Коли я його бачу, в мене руки тягнуться до фотоапарату. Він уже звик до цього. Його треба знімати в чорно-білих тонах. У нього виразне обличчя, специфічні рухи. Як не дивно, через камеру все це можна побачити, хоча, здавалося б, фотографія — зображення статичне.
Олександр КОЛІСНИК, заступник директора Чечельницької електромережі:
— Свого часу я теж виступив натурщиком на одній з фотографій («Скромне українське весілля» Бориса Корпусенка. — «День»). Спочатку було досить дивно розуміти, що це фото подорожує всією країною... Було трохи навіть страшно, бо не знаєш, як такий кадр сприймається іншими людьми. Але тепер я відчуваю себе частинкою того, що творить «День». Що стосується сьогоднішньої події — то це можливість побачити, що змінюється, як змінюються люди, їхні погляди на життя... Цікаво бачити очима фотографів, як відбувається все довкола.
Наталія ГРАБЧАК, психолог чечельницької школи:
— Як людині, яка працює з дітьми, мені приємно бачити на сьогоднішній фотовиставці молодь. Такі заходи, на мою думку, позитивно впливають на формування світогляду. А те, що вони бачать світ із таких різних сторін, бачать тонкі миттєвості, дозволяє їм формувати своє ставлення до життя, дивитися на світ більш по-філософськи. Тут на деяких фото є чечельничани. Дуже приємно їх впізнавати й розуміти, що їх вже бачили по всій Україні.
Святослав МЕЛЬНИК, професійний музикант, м. Чечельник:
— Порівнюючи сьогоднішню виставку з попередньою, я можу сказати, що з кожним роком рівень стає все вищим. Дуже сподобались фотографії Олега Нича, зокрема, «Моє село». Переповнюєшся гордістю за односельчан, коли бачиш рідні місця. Нещодавно я мав можливість побувати у Польщі, й тепер, коли мені є з чим порівнювати, дуже хочеться, щоб і наша країна постійно йшла вперед. Люди на фотографіях — це обличчя регіонів, а далі — обличчя всієї України. До речі, я також був героєм однієї з фотографій, «Оркестр «підводного флоту». Приємно, що нас запам’ятали...
Дехто з чечельничан протягом одного дня приходив на виставку аж п’ять разів... Дехто — мудро зазначав, що фотовиставку «Дня» можна назвати «альтернативним телебаченням». Тому що такої країни, яку видно на цих світлинах ви, на жаль, не побачите на екрані. Наче її й немає зовсім... Тим часом, таких містечок, як Чечельник, із притаманною їм особливою українською екзотикою — сотні, може, навіть тисячі... Куди не кинь оком — фантастична країна, що так потребує нашої уваги та любові!
№122, п'ятниця, 17 липня 2009
|
|
|
|
|
| Saturday, July 11, 2009 |
|
ФОТОВИСТАВКА
By Oleg_nich @ 2:22 PM :: 728 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
Маленьке місто з великою фотобіографією http://day.kiev.ua/276655/
Сьогодні виставка «Дня» розпочинає роботу в Чечельнику
Ольга РЕШЕТИЛОВА, «День»
ФОТО БОРИСА КОРПУСЕНКА

ПЕРША ФОТОВИСТАВКА В ЖИТТІ НАСТІ — ЮНОЇ МЕШКАНЦІ ЧЕЧЕЛЬНИКА. ЦЕ БУЛО В 2007 році, КОЛИ «День» ВПЕРШЕ ПРИЇХАВ НА ВІННИЧЧИНУ
«День» їде на зустріч зі своїми давніми знайомими. Сьогодні відбудеться відкриття фотовиставки в містечку Чечельник, що на Вінниччині, а також зустріч місцевих жителів з головним редактором газети Ларисою Івшиною. Прикметно, що саме фотовиставка стала приводом для знайомства чечельничан з нашою газетою. Місцева фірма «Ольгопіль» та її керівник Павло Каленич кілька років тому виявили бажання стати партнером «Дня» в проведенні фотовиставки та надавати призи переможцям фотоконкурсу, а місцевий фотограф Олег Нич є постійним учасником (і неодноразовим переможцем) конкурсу. Таким чином мешканці Чечельника вже неодноразово були героями фотовиставок «Дня». А у червні 2007 року за сприяння все того ж Павла Каленича місцеві жителі мали можливість на власні очі побачити кращі роботи фотовиставки та особисто познайомитися з редактором та колективом газети.
Минула зустріч в Чечельнику запам’яталася нам своєю щирістю та теплотою. Тому, побувавши вже цього року в Чернігові, Луцьку, Львові, Івано-Франківську, ми без вагань прийняли запрошення завітати із фотовиставкою на Вінниччину. Важливо, що в Чечельнику побувають і учасники Літньої школи журналістики. Вони детально розкажуть про свої враження від поїздки в найближчих номерах «Дня».
№117, п'ятниця, 10 липня 2009 в
|
|
|
|
|
| Sunday, July 05, 2009 |
|
Інформація від KS13
By Oleg_nich @ 4:46 AM :: 652 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
Доброго всім часу доби! Доводжу до відома жителів Чечельника та Чечельницького району на даний час знову є можливість підключення до швидкісного інтернету під тм"ОГО" в абонентів Чечельницької АТС тобто в кого номер телефону з діапазону:
21ххх
22ххх
28ххх
29ххх
довідки за тел.:
22405 - фінансові питання
22275 - технічні питання
|
|
|
|
|
| Thursday, June 25, 2009 |
|
До нас знову завітає "ДЕНЬ"
By Oleg_nich @ 3:18 AM :: 652 Views ::
0 Comments :: :: General
|
10 липня 2009 року о 14 годині , в актовому залі
районної ради, відбудеться відкриття фотовиставки
газети "День" .
Запрошуємо всіх бажаючих відвідати виставку
з 10 по 20 липня.
|
|
|
|
|
| Tuesday, June 16, 2009 |
|
Чи можливий прорив на селі ?
By Oleg_nich @ 3:19 PM :: 461 Views ::
0 Comments :: :: General
|
Адреса статті в газеті День http://day.kiev.ua/275943/
Світова економічна криза серйозно вразила кволий організм Української економіки.
Спад промислового виробництва, та відтік капіталу з держави обвалили гривню. Аналітики сходяться на тому, що одна з найбільших помилок державної політики в сфері економіки. – Це структура промислового виробництва. Основним джерелом надходження валюти в державу була і залишається металургія. Звісно прорахунки Нацбанку та спекулятивні оборудки комерційних установ зіграли свою негативну роль в девальвації гривні, але все ж таки основною причиною, було величезне негативне торгове сальдо. А ось однією з причин відносної стабілізації на валютному ринку стали не тільки кредити МВФ, а й велика кількість реалізованих контрактів на продаж зерна за кордон.
За даними Держкомстату, за період липень-листопад 2008 року вартість експорту зернових становила 2,4 млрд. доларів США.
За матеріалами прес служби кабміну експорт зерна з початку 2009 року склав 23 млн. тон, що в 6,2 рази більше показника за весь минулий рік.
В травні експорт зерна з України склав біля 1,8 млн. тонн.
Це мільярди доларів зароблені Україною.
Враховуючи перспективу зростання дефіциту на світових продовольчих ринках, розвиток сільського господарства в Україні міг би стати основою для вирівнювання торгівельного сальдо і зміцнення національної валюти.
Які проблеми необхідно вирішити для динамічного розвитку сільськогосподарського виробництва? Розмова на цю тему в нас відбулась з директором агрофірми «Ольгопіль» Павлом Каленичем.
Це господарство розташоване на півдні Вінницької області і основний напрямок його роботи - вирощування зернових та олійних культур.
Окресліть основне коло проблем, які повинні бути вирішені для забезпечення стабільної роботи агропромислового комплексу.
Якщо на це питання відповісти лаконічно, то можна звести фактично до трьох слів це: кадри, технології, інфраструктура.
Звісно факторів, які впливають на нашу роботу значно більше , але це є три основи на яких тримається будь, яке виробництво.
Скажіть, які з цих питань мають відноситись до компетенції держави, а які ви можете вирішувати на рівні об’єктів господарювання.
Не можна проводити чіткої межі і розділяти сфери відповідальності на селі по такому простому принципу: Ось це повинні зробити ми, а – це держава. Більшість питань ми повинні вирішувати разом. Іншими словами спільно робити загальну справу.
Тим більше, що всі проблеми міцно пов’язані.
Як приклад можна навести кадрове питання. Сьогодні в сільському господарстві для ефективної роботи повинна використовуватись сама сучасна техніка. Звісно, щоб експлуатувати та обслуговувати цю техніку потрібні висококваліфіковані працівники з гарною освітою. А якщо людина має добру освіту та відповідну кваліфікацію вона вимагає кращих стандартів життя на виробництві і в побуті. А це вже питання інфраструктури, сільські працівники повинні мати ті ж умови, що і жителі міст. Тобто в першу чергу дороги, водогони, газопроводи.
Ми працюємо на перспективу і приділяємо значну увагу розвитку інфраструктури. Допомагаємо громаді села чим можемо. Наше господарство можна назвати досить міцним, але зробити все ми не в силах. Я вважаю, що держава в першу чергу повинна вирішити питання доріг.
Як ви відноситесь до питання власності на землю. Яким чином воно вирішене і як впливає на результати роботи конкретно вашого підприємства.
На сьогоднішній день, сільськогосподарська земля залишилась єдиним серйозним ресурсом, який поки, що не розподілений між олігархами. Це є головним ризиком в нашій роботі. Будь яка зміна правил на ринку землі може привести до непередбачуваних наслідків. Ми вирощуємо урожай на орендованих в селян землях, платимо орендну плату. Не можу сказати, що теперішня ситуація є ідеальною з точки зору ефективності господарювання, але ми прийняли ці правила і навчились працювати в такому правовому полі.
На моє глибоке переконання, розпаювання земель взагалі було великою помилкою і кроком до нищення сільського господарства. Я сам є жителем села, власником паю і засновником сільгосппідприємства. Тому добре знаю цю проблему з різних точок зору. Думаю, що орендарями землі повинні виступати не великі холдинги а аграрні господарства створені в селі. Які б на конкурсній основі орендували землю в сільської громади і платили відповідно орендну плату. В цьому випадку можливим став би соціальний розвиток села, його благоустрій. І не довелось би спостерігати, як воно бідніє і вимирає.
Практичний досвід показує, там де держава починає наводити лад змінюючи правила гри, ситуація, як правило погіршується. Я є противником скасування мораторію на вільний продаж сільськогосподарських земель. Думаю, що скасування цього мораторію потягне за собою масовий розпродаж селянами своїх паїв. Суб’єкти господарювання не в змозі будуть придбати ці паї , через брак коштів. Земля стане об’єктом накопичення капіталу і товаром для перепродажу. Таким чином може скластись ситуація, коли землі будуть виведені з користування на довгий час. А це повна руйнація сьогоднішніх господарств.
Навіть при збереженні мораторію через 15-20 років власниками землі стануть люди далекі від села, можливо навіть іноземні громадяни. А це є вже питанням національної безпеки.
Важливість цієї проблеми вимагає нових підходів з врахуванням досвіду Європейських держав. Для її вирішення основною може стати довіра людей до влади. Сьогодні рівень цієї довіри, робить неможливим здійснення будь яких реформ.
Чи достатньо ви забезпечені сільськогосподарською технікою. І яка частина цієї техніки є вітчизняною.
Спілкуючись з різними людьми, втому числі представниками влади. В мене склалось враження, що аграрний комплекс чомусь вважають низькотехнологічним і примітивним виробництвом. Але це далеко не так. Для того, щоб виростити гарний урожай використовуються самі сучасні технології.
Коли говорити про техніку, то нам в першу чергу потрібні якісні агрегати, які були б в змозі забезпечувати сучасну технологію обробітку землі. Тому основну частину отриманого прибутку ми направляємо на технічне переоснащення. Маємо сучасні трактори, комбайни, сівалки, інші агрегати. В тому числі один трактор ХТЗ вітчизняного виробництва. Хотілось би щоб частка вітчизняної техніки була більшою, але її якість не відповідає сучасним вимогам. Для мене це є незрозумілим парадоксом. Ми вміємо будувати ракети і літаки. А лапу до культиватора потрібно привозити з Америки, тому, що вітчизняна має ресурс міцності в рази менший. Оприскувачі ми купуємо бразильські, трактори та комбайни німецькі. Сівалки французькі і.т.д. І коли трапляється якісний зразок вітчизняної техніки, то це скоріще виняток, ніж правило. От вам і проблема, яку повинна вирішувати держава.
Наскільки прибутковим є сьогодні виробництво сільськогосподарської подукції.
Велика кількість видів аграрної продукції, та технологій виробництва в принципі дають можливість кожному господарству вибирати найбільш рентабельні та перспективні напрямки роботи. На даний час для нас найбільш вигідним є вирощування ріпаку, пшениці та сої. Але для збереження родючості землі потрібно керуватись аграрною наукою, застосовувати сівозміну. Тобто ми вирощуємо практично всі культури, які культивуються в нашій місцевості, але особливий акцент робимо на тих, які приносять прибуток. Рентабельність найбільше залежить від двох основних факторів. Перше це погода, а друге кон’юктура ринку. В 2007 році ми мали сильну посуху і як результат поганий врожай, фактично закрили рік з великими збитками. А в 2008 році завдяки гарному врожаю вдалось перекрити борги і ортимати непоганий прибуток. Рентабельність виробництва склала 38,1%
Кілька років назад основною культурою в нас був цукровий буряк, якого ми сіяли більш як 1000 га. Для вирощування цієї культури в нас є вся необхідна техніка і найголовніше ми дуже гарно навчились це робити. Але сьогодні буряк став збитковим Ним ми засіяли тільки 130 га.
Сільгоспвиробник при сприятливих умовах може отримати гарний прибуток, але й ризик втратити врожай або не мати можливість продати його за сприятливою ціною дуже великий. Ось тут держава може спрацювати, як регулятор ринків і має допомогти селянам з страхуванням ризиків.
А взагалі потрібно працювати з душею. Тоді буде повага і вдячність від людей. А це такі цінності, які завжди трансформуються в результат.
Отже маючи найбільші в світі площі чорноземів і працьовитих людей ми маємо всі шанси бути лідерами в аграрній сфері. Поштовхом до позитивних змін на селі може бути з боку держави допомога в будівництві доріг місцевого значення та інших об’єктів інфраструктури, продовження мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення, допомога селянам в технічному переоснащенні, регулювання ринку сільгосппродукції та страхування ризиків.
А село обов’язково віддячить за таку підтримку. І стане основою продовольчої та економічної безпеки України.
Олег Нич
|
|
|
|
|
| Sunday, June 14, 2009 |
|
День поля
By Oleg_nich @ 3:19 AM :: 515 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
 
10 червня 2009 р. на базі агрофірми Ольгопіль відбувся семінар на тему "Велике значення маленьких помилок! Надійне вирощування ріпаку 2009 2010" Інша назва заходу "День поля" На семінарі були присутні директори господарств, агрономи, спеціалісти з захисту ролин.
Представники фірм, які забеспечують господарства насінням ріпаку та засобами захисту рослин представили свою продукцію. Учасники виїхали в поле, де оглянули поля ріпаку.
 
|
|
|
|
|
| Saturday, May 09, 2009 |
|
З Днем Перемоги!
By Oleg_nich @ 10:16 AM :: 489 Views ::
0 Comments :: :: General
|
|
День Перемоги.
Від щирого серця вітаємо всіх з цією знаменною датою.
64 роки відіділяють нас від весняного дня 1945 р.
Нажаль ветеранів, які пережили ту страшну війну і неймовірними зусиллями вирвали таку жаданну Перемогу, з кожним днем стає менше.
Приділіть їм свою увагу, викажіть їм свою вдячність, просто поспілкуйтесь з ними.

|
|
|
|
|
|
|
|
|
|